Шлюз номер три

Вранці Тарас розповів усе Орисі. Вона слухала мовчки, дивлячись на нього так, як командири дивляться на людей, що могли недоспати і накрутили себе.

— Покажи, — сказала вона.

Вони пішли до терміналу удвох. Запис був на місці: «Не відкривайте шлюз №3». Дата у полі змінилася: тепер там стояло сьогодні, і це тільки додавало дивного відчуття, що документ наздогнав час.

— Ти міг дописати його вночі, — обережно сказала Орися.

— Тоді чому в журналі нема жодних слідів редагування?

Вона не відповіла. Замість цього вона підняла цілу команду. До полудня п'ятеро людей сиділи в кают-компанії, і кожен по черзі розповідав, чи не траплялося йому чогось дивного.

Лікарка Соломія Бондар була першою, хто заговорив.

— Мені сниться одне й те саме три ночі поспіль, — сказала вона. — Коридор. Шлюз. І голос, який просить не відчиняти.

Пілот Данило Крук мовчки підняв руку. Тоді ще одну, показавши, що щось записав на долоні. Там було: «ШЛЮЗ 3 НЕ ВІДЧИНЯТИ».

— Я не пам'ятаю, коли це написав, — сказав він.

Наступні дві години вони робили те, що роблять науковці перед лицем дива: шукали пояснення. Спільне повітря? Газ, що діє на нервову систему? Злам датчиків? Соломія взяла аналізи, Тарас вивчав логи. Орися особисто оглянула шлюз №3 з боку коридору.

Шлюз був зачинений. Герметичний. Індикатор показував, що по той бік нормальний тиск. Нічого дивного.

Окрім одного: на металі, на висоті очей, хтось вицарапав крихітну цифру. Одиничку. Тарас торкнувся її пальцем, і вона виявилась теплою, ніби хтось щойно був тут.

— Ми не розкриваємо цей шлюз, — тихо сказала Орися. — Поки не отримаємо відповіді із Землі.

Усі кивнули. Усі, окрім Данила: він дивився на свою долоню, де чорнило щойно почало розпливатися і складатися в нове слово.